Що думають про туберкульоз сімейні лікарі?

Донецьким обласним центром здоров’я, Донецьким прес-клубом за фінансової підтримки БФ Ріната Ахметова «Розвиток України» в межах реалізації Програми «Зупинемо туберкульоз в Україні», за підтримки Глобального Фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією 21 червня 2012 року на базі Центра первинної медико-санітарної допомоги проведено фокус-групове дослідження серед сімейних лікарів ФАПів та сімейних амбулаторій Амвросіївського району (проект «Підвищення спроможності органів місцевої влади Донецької області у вирішенні проблем, пов’язаних з туберкульозом»).

 

Тема дослідження -   «Виявлення основних проблем у лікуванні та профілактиці туберкульозу в Амвросіївському районі»

Сімейні лікарі були одностайні в думці, що медичним працівникам в проведенні інформаційно-просвітницької роботи з пацієнтами повинні допомагати соціальні служби, волонтери, громадські організації, міліція, роботодавці. Координувати цю роботу повинні органи місцевої влади. Як і пацієнти на попередній групі, лікарі запропонували подавати інформацію з використанням сучасних технологій – коли пацієнти чекають своєї черги в медичному закладі, транслювати фільми та роліки з питань туберкульозу. Лікарі були згодні з пацієнтами стосовно примусового лікування асоціальних елементів, а також посилення ролі влади та роботодавців всіх форм власності у питаннях щорічного обов’язкового обстеження населення на туберкульоз.

Більшість учасників відзначила, що зараз дуже багато інформації про туберкульоз, але проблема в тому, що мало хто з пересічних громадян усвідомлює небезпеку захворювання – «Мене це не стосується». Лікарі наводили конкретні приклади, як люди, підозрюючи щось неладне в сусідів, починали активно цікавитися симптомами та наслідками туберкульозу, питали, що їм робити, як ізолювати хворого та примусити лікуватись.

З тих форм роботи з населенням, які використовуються зараз, лікарі відзначили статті в місцевій пресі, соціальну рекламу, подвірні обходи, профілактичні бесіди з питань туберкульозу. В місцях масового скопичення людей (на ринках) проводиться інформування населення через мегафон, радіо, також – на промислових підприємствах, садово-полеводчеських бригадах, учбових закладах.

Стосовно інформаційних матеріалів лікарі вказали, що їх достатньо, але треба зробити їх більш яскравими та інформативними, наприклад всі запам’ятали продукцію із зображенням Буратіно (яку видавала ВООЗ), на яку одразу звертали увагу і діти, і дорослі.

Особливу увагу лікарі приділили обговоренню основних груп ризику з туберкульозу – бомжі, сезонні працівники, яких ніхто не реєструє, біженці, переселенці (росіяни, молдавани, роми, корейці), відіграє значущу роль близькість кордону. На думку учасників органи місцевої влади (сільські та селищні ради) та міліції (міграційна та реєстраційна служби) недостатньо контролюють міграційні процеси в районі. Лікарі підкреслили, що роботодавцю все одно – хворий працівник чи здоровий, часто дізнаються про туберкульоз лише коли людина померла.

Як і пацієнти, сімейні лікарі навели декілька прикладів стигматизації хворих на туберкульоз, відзначили, що основна трудність – донести до пацієнта, що лікування тривале, безперервне.

Основна омана пацієнтів – думка про те, що «Все марно, навіщо лікуватись так довго? Все одно це нічого не дасть». Торкнулись і негативного впливу ЗМІ на формування відношення до хвороби і протитуберкульозного лікування на прикладі недавнього сюжету на телеканалі Інтер, в якому прозвучало, що медикаменти від туберкульозу призначають несучасні та неефективні. Скільки праці коштує переконати пацієнта, але після такої інформації вони приходять розчаровані – «Навіщо я буду лікуватись та марно витрачати час?»

Взагалі на національному рівні потрібна стратегія інформування населення з питань туберкульозу.

English Русский